|
Почнемо з речей банальних. Дедалі більшає в нашій державі свавілля, дедалі
меншає свободи. Займатися певними видами діяльності стає доволі небезпечно.
Для деяких підприємців та журналістів нашого міста, це твердження має особливий
сенс.
Проте не все так погано в нашому домі, й ми ще маємо можливість виборсатися
з трясовини. Маємо для цього аж дві підстави: нинішню модель управління та схильність
нашого народу аналізувати й робити висновки.
Неякісний опіум
для народу
Західна модель управління громадянами на відміну від нашої здійснюється не
шляхом прямого тиску чи примусу, а за допомогою маніпулятивних методик, коли
громадянин приймає потрібне владі рішення самостійно. За таких умов переконати
людину в хибності її думки надзвичайно важко, адже вона робить свій вибір добровільно.
Застосування технологічних рішень у нашому випадку має означати, що противніків
об’єднання вузів просто не виявилося б.
Проілюструємо це на прикладі. Так, недавнє позбавлення ефірного часу радіо «Свобода»
на хвилях «Довіри» було рішенням абсолютно нетехнологічним, адже воно викликало
різку негативну реакцію, як всередині країні, так і за кордоном, де одразу ж
звинуватили наших можновладців у спробі обмежити свободу слова. Навіть, якщо
це рішення було справді продиктовано лише бажанням керівництва радіо «Довіра»
підвищити конкурентноздатність своїх програм і не мало жодного політичного підтексту,
все одно цьому ніхто не повірив. За таких умов державі ліпше було б втрутитися
в комерційну діяльність радіо «Довіра», не дозволивши відмовляти «Свободі» в
трансляції її програм.
І, хоча, подібне рішення було б грубим порушенням демократичних принципів, усі
поборники демократії навпаки сприйняли б його цілком схвально.
Натомість, призначення колишнього директора київського бюро радіо «Свободи»
Ганни Стеців новим прес-секретарем прем’єр-міністра України Віктора Януковича
є дуже вдалим прийомом.
Так, коментуючи цю подію, одні оглядачі ствержують, що перехід Стеців зі «Свободи»,
нібито підтверджує домовленість Януковича з США про його підтримку на президентських
виборах.
Новий директор «Свободи» Олександр Народецький каже, що Стеців просто вирішила
покращити своє фінансове становище.
Іншої думки дотримується колишня працівниця цієї радіостанції Марина Остапенко,
яка зауважує: істинною причиною того, що Стеців прийняла пропозицію працювати
прес-секретарем є те, що їй стало нецікаво на «Свободі». Адже, як стверджує
Остапенко, «Свобода» вже давно не є впливовим ЗМІ, а професійних співробітників
там можна перелічити на пальцях.
Отже,незважаючи на те, що думки громадськості з цього приводу різні, всі вони
підривають позиції супротивників нинішнього прем’єра.
У цьому контексті діяльність місцевої телерадіокомпанії «Відікон» з цілеспрямованого
формування громадської думки слід визнати малофективною. Звичайно, останнім
часом у компанії відбулася ціла революція: різко покращилася якість картинки,
знято купу соціальних роликів (деякі з них є досить вдалими), на інший технічний
рівень вийшов ряд передач, що особливо помітно по прогнозу погоди. Але чи призвело
технічне переоснащення до переозброєння у сфері контакту з глядачем, до принципово
нової подачі матеріалу?
Наприклад, яку реакцію могло викликати висвітлення цим телеканалом студентського
мітингу протесту 12 травня у його учасників, чи просто сторонніх осіб? У кращому
разі – скептичну посмішку, в гіршому роздратування, образу, злість.
Чому? Тому, що слід чітко усвідомити, що телебачення є величезним засобом впливу
на глядача, але цей потенціал може бути реалізований лише за умови, коли наявна
довіра з боку телеглядача. А заперечення очевидних фактів – не кращий помічник
на цьому шляху.
Можливо, якійсь репортаж і викличе захоплення керівної тьоті або дяді, але це
аж ніяк не буде означати, що думку телевізійників поділяє глядач.
Так, що подивитися програму «Проте» на «1+1» часом буває цікаво, а от «Відікон»...
Перша ластівка є!
Виступ проти об’єднання вузів у єдиний національний університет, про який так
довго говорили в інтернеті, відбувся 12 травня.
Відбувся, як зазначали учасники мітингу, попри виховні бесіди з його організаторами,
незважаючи на погрози й залякування, попри перенесення пар та улюбленої студентської
гри КВК, незважаючи на діяльність «мобільних бригад» з викладачів та деканів,
що завертали студентів на підходах до площі.
Студенти, викладачі та представники громадських організацій висловилися проти
кулуарності та поспішності об’єднання трьох найбільших вузів області - державного,
педагогічного та аграрного.
Учасники мітингу прийняли резолюцію, в якій вимагають:
– повної та відкритої інформації щодо процесу створення нового університету;
– узгодження питань об’єднання зі студентами через органи студентського самоврядування,
їхніми батьками, викладачами;
– відповідності процесу об’єднання Положенню про реформування вищої освіти України;
– призупинення дії Указу Президента України про утворення СНУ в частині строків
організації нового університету і узгодження його з нормами Положення про реформування
вищої освіти;
– зупинити тиск, який чиниться на студентів, на органи студентського самоврядування,
на викладацький склад сумських вузів та на представників громадських організацій.
Для нас, колишніх випускників вузів, трохи старших за нинішнє покоління студентів,
цей мітинг був особливо важливим. Адже ми навчалися зовсім в іншій атмосфері,
ми не боялися своїх деканів та викладачів і самостійно вирішували до якої партії
нам приєднатися.
Ми легко збирали кількасот чоловік і виходили на площу зі своїми вимогами. Звичайно,
нам теж пропонували проголосувати за кандидата від влади або вступити в якусь
партію, чи вийти прибрати територію вузу, але остаточне рішення завжди було
за нами. Якби тоді якійсь викладач мав нахабство заявити, що «ви не лише збиратимете
кульбабу, але й їстимете її», то, боюся, йому б першим довелося подавати приклад.
Тому, нам так важливо було побачити нові обличчя, переконатися, що «ми однієї
крові – ти і я».
І ми їх побачили, щоправда не так багато як хотілося, далеко не всі мали сміливість
зняти чорні хустини, але головне, що студенти таки зважилися. Зважилося виступити
нове покоління, набагато менш колективістське й більш егоцентричне за нас.
Охорона громадян та
фейс-контроль
Молода людина, яка б прийшла ввечері 12 травня на Сумський залізничний вокзал
була б приємно здивована кількістю представників міліції, які перебували поруч.
“Мабуть, місцеве начальство звернуло таки увагу на численні випадки викрадень
особистого майна та п’яні бійки на території вокзалу й вирішило навести лад”,
- задоволено подумав би наш громадянин і пішов би до каси купувати собі квитка
до Києва. Тут би його настрій різко зіпсувався, бо поглянувши на молоде й усміхнене
обличчя нашого героя, касирка незадоволено б відказала, що квитків немає.
– Що взагалі ніяких немає? – вражено перепитав би громадянин, звиклий до того,
що перед прибуттям потяга знімають бронь і знаючи, що зараз явно не розпал куротного
сезону. “Ніяких немає, – злостиво мовила б касирка і додала б – Відходьте, не
заважайте іншим”. Але якби наш герой ще на хвильку затримався біля віконця каси
його б здивування не мало меж, бо наступний за ним громадянин років п’ятдесяти
безперешкодно отримав би квиток до столиці України.
Усе лише
починається
У той час як непричетні до акції молоді громадяни потерпали від несподіванного
дефіциту залізничних квитків, група студентів сумських вузів наочно довела,
що шляхи до столиці бувають різні.
Рано-вранці 13 травня студенти прибули до Києва й виставили пікет біля Верховної
Ради, в якій того дня проходили слухання про реформування системи вищої освіти.
Голова Всеукраїнського молодіжного об’єднання «Молодь – надія України» Вадим
Гладчук повідомив «БТ», що пікетування пройшло успішно. Народні депутати зустрічалися
зі студентами, та згадали про проблему об’єднання вузів у виступах з трибуни
ВР. Крім того, ряд народних депутатів, зокрема Ю.Павленко звернуться до Конституційного
Суду з запитом про неконституційність указу президента, щодо реорганізації Сумських
вузів. Як зазначив у своєму виступі голова комітету з питань науки і освіти
С.Ніколаєнко створення вищих навчальних закладів – пріоритет уряду, а не президента.
Тиск авторитету
Класичні експерименти соціальних психологів з вивчення конформізму доводять,
що судження оточуючих впливають на нашу оцінку тих чи інших явищ. Чим вищий
авторитет або соціальне становище того хто виголошує якесь твердження, тим більше
ми схильні погодитися з ним, особливо не зважаючи на те, чи є ця думка істинною,
чи це повна нісенітниця.
Так, більшість учителів позитивно оцінюють впровадження 12-бальної системи оцінювання,
подовження строків навчання в середній школі, введення уроку футболу або естетичного
виховання. Викладачі так само схвально відгукуються про включення технікумів
до системи вищої освіти або експерименти з тестовим оцінюванням знань студентів,
коли на вибір пропонуються вже готові варіанти відповідей.
Мало хто дає об’єктивну публічну оцінку цим явищам. Дехто мовчить через те,
що боїться втратити свою посаду, інші навіть ніколи не замислювалися над цим.
Істина полягає в тому, що внаслідок непродуманих, косметичних та поверхових
реформ, ми поступово втрачаємо найкращу у світі систему освіти, що дісталася
нам у спадок від Радянського Союзу.
На даному етапі, абсолютно незрозуміло чи призведе включення України до Болонського
процесу до виправлення ситуації, чи ще більше погіршить становище. Адже початком
самого Болонського процесу стало прагнення європейських країн довести свою освіту
до рівня хоча б американської, не кажучи вже про колишню радянську.
Але хай там що, знати, що це за звір такий, думаю потрібно. Хоча б для того,
щоб бездумно не повторювати за деякими діячами, що об’єднання Сумських вузів
викликане приєднанням до Болонського процесу. Саме тому в цьому номері «БТ»
ми розмістили статтю ректора НТУУ «КПІ» М.З.Згуровського «Болонський
процес – структурна реформа вищої освіти на європейському просторі».
Крім того слід знати, що згідно з «Положенням про реформування вищої освіти
України» об’єднання вузів в університети регіонального типу планується не раніше
2006 року.
Репресіям дано старт
Журналіст обласної телерадіокомпанії Костянтин Єлишевич на мітінгу 12 травня
висловився проти об’єднання вузів. За його словами, вже наступного дня виконуючий
обов’язки генерального директора Сумської ОДТРК Олександр Гвоздик повідомив
Костянтину, що він повинен написати заяву на звільнення за угодою сторін, оскільки
своєю участю в мітингу проти об’єднання вузів перевищив межі допустимої поведінки
для журналіста державної телерадіокомпанії. Також О.Гвоздик не заперечив того
факту, що ініціатива звільнення журналіста належить не йому, а неназваній третій
стороні. Не бажаючи розпочинаючи довгий і виснажливий конфлікт і підставляти
своїх колег-журналістів СОДТРК, К. Єлишевич задовольнив прохання свого начальника.
Відповідаючи на запитання «БТ» про те, наскільки поширена в ОДТРК практика звільнення
журналістів за політичними мотивами Костянтин Єлишевич сказав: «Досі такого
не траплялося, в усякому разі подібні факти мені невідомі. Складається враження,
що процес об’єднання вузів для місцевої влади важливіший за будь-що інше, можливо
навіть за президентські вибори».
Майбутнє –
категорія мінлива
Варіанти розвитку подій можуть бути різними.
За найпростішим сценарієм репресії торкнуться безпосередніх учасників подій
12-13 травня, за логікою "аби іншим не кортіло". Більш технологічний
сценарій має на увазі псевдодемократизацію процесу об’єднання: розгляд вимог
учасників мітингу, проведення різноманітних круглих столів, нарад з метою послабити
напруження, заговорити проблему та виграти час.
Може, наприклад, бути запропоновано об’єднуватися на базі СДУ та якусь компромісну
фігуру ректора. Втім, зрозуміло, що від перестановки доданків сума все одно
не зміниться, бо головні цілі ініціаторів об’єднання незмінні.
Учасники виступів також можуть діяти по-різному. Можуть нічого не робити, покладаючись
на депутатів. А можуть спробувати розширити свою базу за рахунок тих, хто потенційно
готовий до них приєднатися,бо ж об’єднання вузів зачіпає інтереси не лише студентів,
але й їхніх батьків та навіть підприємців, що мають бути зацікавлені в якісній
робочій силі. Можуть встановити постійно діючі агітаційні намети на територіях
своїх вузів. Можуть...Словом багато чого зможуть, якщо повірять у власні сили.
В. Ведмедєв
Tags: митинг | освіта | студент | Суми |